Всесвітня організація охорони здоров’я (WHO) визначає реабілітацію так: Rehabilitation is a set of interventions designed to optimize functioning and reduce disability in individuals with health conditions in interaction with their environment.
Українською можемо перекласти так:
Реабілітація — це сукупність втручань, повʼязаних зі змінами у стані здоровʼя людини, спрямованих на оптимізацію функціонування та зменшення порушень життєдіяльності людини у взаємодії з її навколишнім середовищем.
Джерело:
World Health Organization, Rehabilitation in health systems (2017), Rehabilitation 2030 Initiative.
Що тут принципово важливо (і чому це ламає міфи)
Ключове слово — functioning (функціонування). Тобто про те, як відновлюється рух чи робота органу або частини тіла, яка гальмувалася внаслідок травм чи хвороб.
Не «самопочуття».
Не «полегшення».
Не «приємні відчуття».
Функція це ходити, тримати, говорити, ковтати, мислити, взаємодіяти.
Реабілітація — це interventions, тобто втручання, а не теплі чи мокрі процедури.
Втручання — це цілеспрямовані дії, з чіткою метою, з вимірюваним результатом.
Реабілітація працює у взаємодії з простором навколо людини
Це принципово безбар’єрний підхід: людина і простір, її функціонування і доступність.
Саме тут реабілітація стикається з політикою безбар’єрності.
Реабілітація ≠ лікування
ВООЗ чітко розводить:
• treatment — лікує хворобу;
• rehabilitation — відновлює або оптимізує функцію.
Це різні системи координат.
Тобто, якщо ми очікуємо що реабілітація — це про тепло і спокій, це не правильно.
Реабілітація це про повернення функції, яка була втрачена чи погіршена, в реальному житті. І це можливо через активні дії, навантаження і тренування.
І саме тому, навіть якщо це комусь приємно - лікувальний бруд і перлинні ванни — це не реабілітація. Це відпочинок.
