Горить свіча, і пам’яті сльоза Додолу з неї краплями стікає. Земля ридає, плачуть небеса… Захарівщина сина проводжає…
Гарний, яскравий недільний день розривав материнський плач і крик…
Сумна і страшна звістка минулої п’ятниці 24 квітня ц.р. пекучим болем відгукнулась у наших серцях. Життя Сергія Павловича Зелєнова, Героя-захисника, нашого славного 28-річного земляка жорстоко обірвала страшна й підступна хвороба, спровокована важким пораненням на фронті.
Народився Сергій Павлович 6 квітня 1997 року у Фрунзівці, навчався у Майорській школі, любив спорт, мав багато друзів, поважав і цінував старших, турбувався про матусю і бабусю, дослухався до їх настанов і порад. Любив свою сім’ю – сестричці Оленочці був захисником, брату Миколі – чоловічим прикладом майстровитості і витримки, бабусі Клавдії– найкращим помічником і розрадою. А що вже для матусі Олени Георгіївни – це було її серце, центр любові і надії, її ласкаве сонечко. Сергійко спішив жити. Жити яскраво, щиро,чесно і на повні груди. Встигав всюди займався спортом, активний у суспільному житті, допомагав рідним, друзям, завжди був душою компанії, умів вчасно підтримати, допомогти, порадити. Зустрівши свою любов, тішився коханою дружиною Анастасією, згодом - чарівною донечкою-перлинкою Євою…
Коли на війну покликала Україна – не роздумуючи, пішов на фронт, став мужнім захисником. Боронив незалежність і суверенітет держави, служив на Херсонському напрямку, з честю виримував бої, негаразди військових буднів, бо мав велику силу духу. Після важкого бойового поранення, кількох складних операцій, медичних обстежень, безкінечних аналізів й тривалого лікування, розвитку хвороби все ж не вдалось уникнути. Страшна і підступна хвороба прогресувала і виснажувала. Сергій разом із лікарями і рідними надіялись, що молодий організм зможе побороти страшний діагноз. Але цього разу медицина, на жаль, виявилась безсилою…
24 квітня 2026 р. Сергій помер…
Перестало битися серце.
Не стало чудової дитини, гарного сина, коханого, ніжного татуся, турботливого внука, найкращого у світі братика, відданого друга - щедрого, доброго, розумного чоловіка, побратима. Його любили всі, ним захоплювались, завойовували його дружбу. Боляче, так відчайдушно боляче проводжати молоду людину в останній путь…
У велелюдному «живому коридорі пам’яті» море квітів, Державних прапорів, військовий супровід, Державний Гімн, останній військовий салют паобратимів, промови Олексія Осійчука, селищного голови, Олександра Трофимова, офіцера Роздільнянського РТЦК та СП, отця Романа, настоятеля Захарівського Свято-Успенського Храму, – це малесенька крапелька шани і поваги до Героя, - такою велелюдною траурною процесією проводжали захисника-Героя до місця його останнього спочинку.
«З пекучим болем усією громадою ховаємо нашого героя Сергія Павловича Зелєнова, Героя-захисника, нашого славного 28-річного земляка. Йому було лише 28 — вік надій, мрій і планів на майбутнє. Але війна безжально обриває найцінніше — людські життя, забираючи найкращих синів і дочок України. Для своєї родини Сергій був люблячим сином, рідною людиною, опорою й надією, гарним і чуйним братом. Для друзів — щирим, працьовитим і небайдужим хлопцем, гарним товаришем. Для всієї України — Воїном, Захисником, Героєм, який до останнього подиху залишався вірним військовому обов’язку.
Схиляємо голови у глибокій скорботі та висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким. Жодні слова не здатні втамувати біль втрати. Ім’я Героя назавжди вписано у Книгу Памʼяті Захарівської громади й держави.
Вічна шана, честь і слава Герою!
